Футбол як соціальний феномен і його вплив на суспільство та політику

Футбол може бути використаний як інструмент політичної пропаганди або протесту, як сфера політичного впливу або кар'єри для футболістів. Але футбол може бути також засобом вираження національної ідентичності, культурного різноманіття та соціальної солідарності. Футбол може бути платформою для діалогу та миру між різними народами та групами.

У цій статті ми розглянемо різні аспекти взаємодії футболу та політики на прикладах з історії та сучасності. Ми покажемо, що зв'язок між футболом і політикою має двосторонній характер: футбол може бути підпорядкований політиці або впливати на неї.

Зв'язок між футболом і політикою має двосторонній характер. З одного боку, футбол може бути використаний як інструмент політики для досягнення різних цілей: пропаганди, дипломатії, націоналізму, інтеграції тощо. З іншого боку, політика може впливати на футбол у плані регулювання, фінансування, безпеки та протестних настроїв.

Можна навести приклади суспільних сфер, на які в прямому чи опосередкованому сенсі впливав футбол:

Футбол як інструмент пропаганди:

• У 1934 і 1938 роках Італія під керівництвом Муссоліні виграла чемпіонати світу з футболу і використовувала цей успіх для зміцнення свого іміджу і поширення своєї ідеології.
• У 1978 році Аргентина під диктатурою Відели також стала чемпіоном світу з футболу на своїй землі, намагаючись відволікти увагу від порушень прав людини та економічної кризи.

Футбол як інструмент дипломатії:

• У 1971 році збірна США з настільного тенісу відвідала Китай у рамках так званої "пінг-понг дипломатії", яка сприяла пом'якшенню напруженості між двома країнами.
• У 1998 році збірні Ірану і США з футболу зіграли одна проти одної на чемпіонаті світу з футболу у Франції та обмінялися подарунками й обіймами перед матчем, демонструючи дружні стосунки попри політичні розбіжності.

Футбол як інструмент націоналізму:

• 1969 року між Сальвадором і Гондурасом сталася так звана "футбольна війна", спричинена конфліктом за землю та еміграцію між двома країнами. Після трьох матчів між збірними цих країн у відбірковому турнірі до чемпіонату світу з футболу 1970 року сторони розірвали дипломатичні відносини і почалися бойові дії.
• У 1996 році Африка Південна стала чемпіоном Африки з футболу на своїй землі після закінчення апартеїду і використала цей успіх для консолідації райдужної нації та расового примирення.

Футбол як інструмент інтеграції:

• У 2006 році збірна Німеччини виграла бронзову медаль на чемпіонаті світу з футболу на своїй землі і показала нове обличчя країни - більш відкрите, терпиме і різноманітне. До складу збірної входили гравці різних федеральних земель.

Футбол як інструмент безпеки:

• У 2010 році збірна Іраку з футболу виграла чемпіонат Азії з футболу і викликала сплеск національної єдності та патріотизму серед населення, яке страждає від війни і тероризму.
• У 2018 році збірні Північної та Південної Кореї з футболу об'єдналися в одну команду на Азіатських іграх в Індонезії та продемонстрували бажання миру та співпраці між двома країнами.

Футбол як інструмент протесту:

• У 2011 році футбольні вболівальники з Єгипту, відомі як "Ультрас", брали активну участь у революції проти режиму Мубарака і стали однією з найорганізованіших і найбойовіших сил опозиції.
• У 2013 році футбольні вболівальники з Туреччини, відомі як "Чарші", також долучилися до масових протестів проти уряду Ердогана на площі Таксим у Стамбулі.

Футбол як інструмент культури:

• У 1995 році збірна Нігерії з футболу виграла Кубок Африканських націй з футболу і стала першою африканською командою, яка виграла Олімпійські ігри з футболу того ж року. Ці успіхи сприяли розвитку нігерійського кінематографа (Ноллівуд), музики (Афробіт) і літератури (Нобелівська премія Шоїнкі).

Футбол як інструмент політичної пропаганди

Футбол як інструмент політичної пропаганди - це тема, яка має довгу історію. Різні країни та режими використовували футбол для просування своїх інтересів, цінностей та ідеологій. Ось деякі приклади:

Італія Муссоліні: фашистський диктатор активно підтримував італійську збірну з футболу, яка виграла два чемпіонати світу поспіль у 1934 і 1938 роках. Муссоліні бачив у футболі спосіб зміцнити національну гордість, показати силу свого режиму і поширити свою пропаганду за кордоном.

Гітлерівська Німеччина: нацистський лідер також використовував футбол для своїх цілей. Він організував Олімпійські ігри в Берліні 1936 року, де футбольний турнір став однією з найбільш видовищних подій. Гітлер хотів демонструвати світу свою расову теорію про перевагу арійців над іншими народами. Однак його плани були порушені, коли його улюблена команда - Німеччина - програла Норвегії.

СРСР: радянський союз також використовував футбол як інструмент політичної пропаганди. Футбол був популярним видом спорту серед робітничого класу і мас. Радянські лідери бачили в ньому можливість формувати соціалістичну свідомість, розвивати колективізм і дисципліну, а також конкурувати з капіталістичними країнами на міжнародній арені. Радянська збірна з футболу досягла великих успіхів у 1950-1960-х роках, вигравши Олімпійські ігри 1956 року і чемпіонат Європи 1960 року.

Катар: цей багатий нафтовий емірат став господарем чемпіонату світу з футболу 2022 року. Це викликало багато суперечок і критики через звинувачення в корупції, порушенні прав людини та експлуатації робітників під час будівництва стадіонів. Катар використовує футбол як інструмент політичної пропаганди для поліпшення свого іміджу на світовій сцені, підвищення свого авторитету в регіоні і просування своїх інтересів.

Це тільки деякі з безлічі прикладів того, як футбол може бути використаний як інструмент політичної пропаганди різними країнами і режимами. Футбол може бути не тільки грою, а й зброєю політичної пропаганди. Футбол може бути також засобом вираження національної ідентичності, культурного різноманіття та соціальної солідарності. Футбол може бути використаний для протидії політичній пропаганді, якщо він ґрунтується на повазі до правил гри, суперників і вболівальників. Футбол може бути також платформою для діалогу та миру між різними народами та групами.

Футбол як сфера політичного протесту

Футбольні вболівальники висловлювали своє невдоволення щодо влади або соціальної ситуації через футбольні матчі або акції. Ось деякі приклади:

• Країни Європи: у багатьох європейських країнах футбольні вболівальники брали участь у різних політичних протестах і рухах. Наприклад, в Іспанії вболівальники "Барселони" підтримували каталонський націоналізм і незалежність від Іспанії, в Італії вболівальники "Лаціо" висловлювали свою симпатію до неофашизму та расизму, у Німеччині вболівальники "Санкт-Паулі" асоціювалися з лівими та антифашистськими рухами.
• Латинська Америка: у цьому регіоні футбольні вболівальники також відігравали активну роль у політичному протесті. Наприклад, в Аргентині вболівальників називали "барра-бравас", вони були пов'язані з насильством, корупцією та організованою злочинністю. Однак вони також брали участь у масових демонстраціях проти диктатури та неоліберальних реформ. У Бразилії вболівальників називали "торсідас організадас", вони також були замішані в насильницьких зіткненнях і злочинних діях. Однак вони також виступали проти соціальної нерівності, расизму та політичної корупції.
• Єгипет: у цій країні футбольних уболівальників називали "ультрас", вони були однією з найактивніших груп у революції 2011 року, що повалила авторитарний режим Хосні Мубарака. Ультрас використовували свій досвід організації, мобілізації та конфронтації для участі в масових протестах на площах і вулицях Єгипту. Вони також стикалися з жорстоким придушенням з боку поліції.
• Україна: футбольні вболівальники також брали участь у політичному протесті. Наприклад, у 2014 році вболівальники "Динамо" Київ і "Металіст" Харків об'єдналися для підтримки Євромайдану і протистояння сепаратистам на сході країни. Вони також висловлювали свою солідарність з українськими військовими та полоненими моряками. У 2018 році вболівальники "Дніпра" Дніпропетровськ провели акцію протесту проти російського агресора на стадіоні "Дніпро-Арена".
• Білорусь: у цій країні футбольні вболівальники також виступали за демократичні зміни та свободу. Наприклад, 2020 року вболівальники "БАТЕ" Борисов і "Динамо" Мінськ провели акцію протесту проти фальсифікації виборів і насильства з боку силовиків. Вони розгорнули біло-червоно-білі прапори і скандували гасла "Живе Білорусь!", "Свободу політв'язням!", "Слава нації - смерть окупантам!". Вони також підтримували інші форми громадянської непокори, такі як страйки, мітинги та марші.

Це лише деякі з численних випадків, коли футбольні вболівальники використовували футбол як сферу політичного протесту. Футбол - це не тільки гра, а й спосіб вираження своєї думки, своєї ідентичності, своїх цінностей і своїх прав.

Футбол як кар'єрний вибір для політиків

Футбол - це не лише гра, а й спосіб здобуття суспільного визнання, авторитету та впливу. Наведемо деякі з численних прикладів того, як деякі колишні або чинні футболісти переходять у політичну сферу або беруть участь у ній.

Одним із найвідоміших футболістів, які стали політиками, є Пеле. Він був міністром спорту Бразилії з 1995 по 1998 рік і зробив великий внесок у розвиток футболу та інших видів спорту у своїй країні. Він також брав участь у соціальних проектах і боротьбі з наркотиками. Його приклад наслідували інші колишні футболісти, як-от Ромаріо, Бебето і Зіко, які обіймали різні посади в муніципальних і федеральних органах влади. В Україні один із найпопулярніших футболістів - Андрій Шевченко, колишній капітан збірної України і найкращий бомбардир її історії. У 2012 році він очолив партію "Україна - Вперед!" і висунув свою кандидатуру на вибори до Верховної Ради. Однак ця соціал-демократична партія, очолювана Наталією Королевською, не змогла подолати п'ятивідсотковий бар'єр і футболіст не став депутатом. У 2016 році Андрій Шевченко став головним тренером збірної України з футболу. Одним із найнезвичніших футболістів, які стали політиками, є Олександр Ломовицький. Він був захисником "Спартака" Москва і збірної Росії з футболу. У 2003 році його було обрано депутатом Державної Думи від партії "Единая Россия". Однак він продовжував грати за "Спартак" до 2005 року, поєднуючи політичну і спортивну кар'єри. У 2007 році він пішов із Думи і зайнявся бізнесом.

Футбол і політика тісно пов'язані та взаємодіють один з одним на різних рівнях і в різних контекстах. Такий зв'язок може мати як позитивний, так і негативний вплив на політику і суспільство залежно від того, як він використовується і ким.

Футбол відображає не тільки спортивні досягнення, а й соціальні, культурні та історичні процеси, що відбуваються в сучасному світі.